Жовнір

Пропоную ознайомитись з дописом чоловіка, який стикнувся з порушеннями прав у користуванні українською мовою на території України.

Ця історія набула розголосу в україномовному секторі Інтернету.



Джерело: http://laskavy.livejournal.com/61247.html

Підтримую позицію пана Ласкавого.

__________________
Відповіді на непрості питання

Гайдук

Ну випадки, подібні описаним, не є нажаль рідкістю, надто в Одесі... Більшість моїх знайомих просто-напросто "забувають" рідну мову на роботі, бо інакше ніяк - більшість одеситів справді не володіють державною мовою і їм легше звільнити іншомовного працівника, аніж ломати собі голову, намагаючись зрозуміти його.

Проте, в разі, якщо робота пов'язана, наприклад, з документообігом, то знання державної мови може стати тобі додатковим плюсом: тобі даватимуть на переклад папери, що оформленні українською, а також доручатимуть складати листи, які потрібно оформити саме українською - бо ти можеш стати єдиним працівником, що нормально володітиме нею.


Мав я одного разу цікавий та показовий випадок. Колись на перших курсах я шукав підзаробіток, і звернувся по оголошенню в одне видавництво, якому потрібні були кур'єри для рознесення листів, журналів, тощо. Прийшов, розпитав (виключно українською) що і як. Мені сказали, що кур'єри їм вкрай потрібні (зауважимо це), та нині менеджер з персоналу у відпустці, то ж дали анкету для заповнення, аби я її заповнив і лишив, а вже коли з'явиться менеджер, мені зателефонують. Анкета, єсно, була російською мовою. Показово, що питання про володіння іноземними(!) мовами містило такий перелік: англійська, французька, німецька, українська, инша (вказати за 5-бальною шкалою рівень володіння)... Я анкету заповнив українською і здав.

За певний проміжок часу мені зателефонували та запропонували прийти на співбесіду. Менеджером з персоналу виявилася середнього віку жінка. Вона запросила до кабінету, в якому містився ще стіл її спів працівниці; ми сіли, вона переглянула анкету, почала задавати стандартні запитання, штибу "для чого Вам ця робота", "що Ви від неї очікуєте", тощо. Я відповідаю - українською.

З власного досвіду знаю, що на мою українську люди переважно реагують або негативно, або намагаються перевести все на жарт ("ну ти ж панімаєш, тут Адєса"). Варіант схвалення та підтримки також трапляється, але рідше. В даному випадку та робота мені не конче потрібна, тому я можу собі дозволити провести невеличкий дослід щодо реакції на україномовного кандидата в працівники. Тому, відповідаючи на запитання, тим часом міркую собі, як швидко і в якій формі мені дадуть зрозуміти, що я їм не підходжу.

Після кількох стандартних запитань настає друга частина співбесіди - нестандартні запитання. Починається вона для мене цілком очікувано: "А пачєму Ви ґаварітє па украінскі?". Продовжую посміхатися, разом з тим намагаючись на обличчі зробити подив та по-одеські відповідаю питанням на питання: "якою ж мовою має спілкуватися українець в Україні?". Реакція представника працедавця для мене, знов таки, очікувана: "Саґласна, но Ви ж панімаєтє, ета Адєса, а тут унікальная історія і т.д. і т.п....". Ага, зметиковую, отже все намагатимуться перевести на жарт, і переконати мене, що все не так погано і мене ще можна вилікувати... Насправді, ситуація мене тішить - дослід продовжується! - тому з усміхом ввічливо починаю "лікувати" їх: пояснюю, що Одещина все ж складова частина України, що має давню українську історію, і українці тут ажніяк не нацменшина і далі в тому ж дусі.

Пані менеджер з персоналу виявляється людиною балакучою та допитливою, тому наступні десять-п’ятнадцять хвилин спливають в обговоренні теми, що дуже далека від діяльности видавництва чи обов’язків кур’єра, – а саме теми про стан українців та української мови в Україні вцілому, та Одесі зокрема. З розмови пані менеджер довідується, що всупереч її очікуванням я не приїхав з Галичини і навіть не з області, що завжди і усюди спілкуюся виключно українською, що україномовних в нашому місті немало, проте вони змушені маскуватися, і робить для себе ще купу цікавих відкритів. Мені ж доводиться вислухати стислу історію її життя та й навіть її родини – жидівської родини, що емігрувала з Вінниці на початку минулого століття, внаслідок тамтешніх антижидівських погромів – хто виїхав до Одеси, а хто подалі – за океан...

Ба навіть більше: за півгодини спілкування менеджера з персоналу з кандидатом на посаду кур’єра, перша запрошує останнього продовжити спілкування на балконі, бо пані менеджеру хочеться попалити. Отже, розмова продовжується на балконі. Звісно, маю великі сумніви, що то звичайний порядок співбесіди з тими, хто бажає у тому видавництві стати кур’єром. Але то й логічно - як ніяк ситуація надзвичайна: українець (подумати тільки!) вирішив влаштуватися на роботу. І де - в Одесі!!! Що не кажіть, а не щодня таке трапляється.

Кінець історії простий та повчальний: мене запевняють, що зателефонують, щойно владнають якісь там свої організаційні проблеми. Звісно, ніякого дзвінка не було, хоча, як ми пам’ятаємо, кур’єри їм дуже були потрібні...

__________________
Істина не потребує захисту, захисту потребують ті, що її сповідують. Андрій КОВАЛЬ

bilka

та..мабуть мовне питання існуватиме завше, тим паче є кому його усугубляти.
шкодую, що ніколи не була на сході

awja

I на пiвнiчи те ж

bilka

ти , мабуть, забув)
у Ленінграді я якраз і була.

paul_kiss

Дивне запитання. Взяти на випробовувальний термін. Якщо україномовний нічого не вміє, то й «послуговування державною мовою в усіх сферах життя» не допоможе.

Але мене цікавить інше питання. Уявімо: Харків. Україномовна фірма (напружимо уяву). Приходить кандидат. Рос.мовний, звісно. Відповідає російською. Як поведе себе особа, що проводить співбесіду? Підозрюю, що так само, як і той Алексей Ситников з допису №1, у кращому випадку. А може й одразу скаже: "чімадан, вакзал, Расєя". ;) Отож.

Чи ні?

__________________
TEMPORA MUTANTUR ET NOS MUTAMUR IN ILLIS

Гайдук

Певно, що дивне, надто якщо зважити, що на роботу приймається кур'єр, себто за своїми обов'язками особа, що дуже мало часу сидітиме безпосередньо в офісі та спілкуватиметься з начальством.


А давайте тоді ще пофантазуємо: якщо фірма, скажімо, буде болгарською, і весь колектив - болгаромовним, а з кандидатів в працівники вимагатимуть хоча б розуміння болгарської, га що тоді? Тема, яку ми обговорюємо, не дарма називається "Порушення прав україномовних громадян" - і не де-небудь, а в Україні. Отже, передовсім в цій країні має бути захищено право україномовних громадян на робоче місце, а далі - національних меншин. Адже можна наприклад говорити про порушення прав болгаромовних громадян: людина, що забажає спілкуватися тільки рідною болгарською мовою навряд зможе нормально працевлаштуватися на звичайних українських підприємствах. Але тоді ми вже перейдемо до абсурду!

Держава Україна має захищати передовсім права україномовних громадян - це логічно, і, гадаю, зрозуміле. Стосовно ж инших національних меншин, в тому числі компактно проживаючих, то останні спокійно можуть створювати свої підприємства, де працевлаштовуватимуть представників відповідних національних громад. Так наприклад робиться скажімо в Німеччині, де велика громада турків. Проте, якщо турок захоче працювати на звичайних підприємствах, він муситиме оволодіти німецькою мовою, але ж абсурдно ставити питання про відповідне обов'язкове володіння німцем турецькою, чи не правда?!

__________________
Істина не потребує захисту, захисту потребують ті, що її сповідують. Андрій КОВАЛЬ

СлБҐз

в тому то й справа що ні…